Ця історія трапилася в звичайній українській сім'ї в місті Х. Хоча, якщо заглибитись детальніше в питання звичайності або незвичайності цієї сім'ї, то можна виявити, що родина була не зовсім звичайною, але про це трохи пізніше. Що насправді було незвичайним у подіях, так це час, коли вони відбувались - йшла війна. Але знову-таки, якщо розглянути час подій більш конкретно, то ми дізнаємося, що ішов місяць грудень, коли увесь християнський світ готується до Різдва. І з огляду на це, навіть війна перестає здаватись чимось незвичайним, бо перед Різдвом ЗАВЖДИ зло і темрява намагаються знищити добро і світло. А зла біля кордонів України було тоді не просто багато, а ДУЖЕ багато. Ціла величезна країна під назвою ЗЛО сусідила з державою щирих, працьовитих, добрих і надзвичайно сміливих людей - українців. І, ясна річ, ЗЛО мріяло влаштувати темряву і холод на українській землі в самісіньке свято, бо на те воно і ЗЛО.
На початок грудня країна-терорист вже зруйнувала міста і села (деякі - вщент), скалічила долі мільйонів людей, багатьох - вбила. Але ж ті сім'ї, яким пощастило не тільки вціліти, а і залишитись у своїх оселях, готувались до найчарівнішого свята року. Особливо атмосфера Різдва відчувалася в тих сім'ях, де були діти. А родина , про яку піде мова, була саме такою - з дітьми.
Дітей спочатку було троє: Яринка, Євгенко та Дениско. Але Ярина швидко стала дорослою і вирішила жити окремо. Вона мріяла жити в лісі, серед диких тварин і грибів, тому закінчила якийсь виш, де вчать чи то на мавок, чи то на лісовиків, чи то на моховиків. Назвемо умовно той виш лісовою академією.
Ярина носила цікавезну зачіску з довгого волосся зеленого кольору. Зачіску прикрашали малесенькі мухоморчики. Дівчина могла пити чай разом із справжнім вовком (чесно-чесно, це відео навіть є в її Інстаграмі), спати в одному ліжку з лисенятами і милуватися красою павука. Вона могла рятувати знайденого посеред великого міста отруєного пацюка, забігти з ним в аптеку за ліками і робити йому уколи у себе на колінах (і, звичайно, на очах здивованої публіки). У Ярини в наплічнику могли з пластикового боксу розсипатися миші, а на батареї - розмерзатися...ммм...гммм...як би це сказати...корм для пітона.
Взагалі, Ярина рідко приходила у гості одна. Зазвичай у шалику, в кишені або в рукаві хтось був: їжачок, кролик, дегу, пацючок, морська свинка, черепашка. У крайньому випадку - велика чорна вівчарка на паску.
Кажуть, зеленоволоса розуміла мову тварин, а тому чула їх благання про допомогу і рятувала в разі потреби.
Не можна сказати, що дівчина дуже часто відвідувала своїх батьків та братів, але братиків вона любила, особливо молодшого - Дениска. І заради того, щоб він відчув цього року свято, була готова на все, що від неї залежить. То ж різдвяна ялинка у Дениска та Євгенка з'явилась не без участі сестри - ялинку для хлопчиків виростила викладачка лісової академії.
Щоби не шкодити дереву перепадами температур, вічнозелену красуню з біркою "Ялина сибірська" вирішили поставити на балконі і прикрасити гірляндою з малесеньких лампочок. Ялина навіювала відчуття свята і, здавалося, сумним думкам не протиснутися крізь передріздвяні клопоти. Але, попри це, вся сім'я розуміла, що ці лампочки в чарівний Святвечір можуть не засвітитися. Останнім часом ЗЛО полювало на світло. Ворог пускав ракети по українських електростанціях, руйнував енергетичну систему країни. І діти, і дорослі вже звикли сидіти довгими годинами без світла, опалення та зв'язку. День народження Євгена святкували, підвісивши ліхтарик до люстри над столом. Навіть красиво і романтично вийшло з таким освітленням. Але ж Різдво - то інакше. На Різдво обов'язково має сяяти ялиночка, символізуючи народження Світла і Любові. Темряві не час і не місце в Святвечір!
Євгену виповнилося дев'ятнадцять. В його віці хлопці вже захищають рідну землю зі зброєю в руках. Але ж Євгенко ніколи не зможе цього робити, бо він - людина з інвалідністю. Про таких, як він, кажуть "вічна дитина". Брат Дениска і Яринки і справді назавжди залишився добрим, наївним, не капостним хлопцем, що любить солодощі. Євгенко жив в окремій кімнаті разом із котом Гарсом і черепахою Писанкою - тваринами, яких сім'я взяла до себе під час війни, бо господарі евакуювалися. Тварини Євгена любили. Мабуть, знали, що навмисне він не завдасть їм шкоди. Генко знав, що йому вже 19, але ні за що б не погодився залишитись без солодкого подарунка під ялинкою. І, тим більш, залишитись без чарівної, сяючої вогниками лісової красуні. Цього року Євген почав чекати Різдва та Нового року з першим снігом. Щойно випав перший сніжок , із кімнати хлопця залунали колядки і новорічні пісні. Піснями Євген ніби наближав Різдво. Свято має прийти в цю сім'ю! Ялинка має засяяти! Заради Євгенка і Дениска. Заради їх впевненості в стабільності світу. Заради їх віри у силу Добра і Любові.
Люди помаленьку пристосовувались до частих вимкнень електроенергії та опалення, коти і собаки теж. Найважче було черепахам, бо для них тепло та ультрафіолетове опромінення - то важливіше за їжу. Черепахи збивалися з біоритмів і не могли второпати, що взагалі відбувається. Вони ж звикли до дбайливого ставлення до себе, бо жили у наймолодшого в місті Х черепахорятівника - у Дениска. Дениско розпочав допомагати черепахам десь три роки тому, коли йому було всього чотири рочки. Кожної весни він з мамою та сестрою відпускав на волю врятованих, вилікуваних черепах. Зараз Денису ішов восьмий рік, він дистанційно навчався у другому класі звичайної української школи. Як і більшість дітей його віку, він любив рухливі ігри з друзями, мультфільми, ігри у смартфоні та вихідні дні, коли можна не робити уроки. Дениско любив слухати казки на ніч, самостійно готувати деякі страви, вмів грати в шахи і добре танцював. Це був здібний до навчання, добрий, красивий і хазяйновитий хлопчик. Коли мама з Євгенком потрапляли до лікарні, на Дениска лягали обов'язки догляду за котами і собакою. У свої сім років він мав усіх вчасно нагодувати, напоїти, декілька разів на день почистити котячі лотки. Денису мама могла довірити і догляд за післяопераційною твариною, яка щойно вийшла із наркозу. Він знав, якого саме догляду потребує кішка або собака в такому стані і вмів надати допомогу. І тварини його за це дуже цінували і любили. А кішка Фанні Той любила найбільше, вона спала завжди в ногах Дениса (в будь-яку хвилину готова зігріти його своїм хутром, якщо зникне опалення). Також в кімнаті Дениса мешкали кішка Муся, кіт Ажур, собака Мишка та черепаха Чепчик. Коли Денис не хотів робити уроки, коти збиралися навколо нього (хто лягав прямо на зошит, хто на коліна, хто під стілець), бо відчували його настрій і вважали, що хлопчик терміново потребує їх підтримки.
Всі вони любили свого маленького, і в той же час такого вже дорослого господаря.
Що вже казати про те, як любили його мама і тато! Денис теж їх любив, і чекав татуся з роботи, обов'язково залишивши йому якийсь смаколик.
Тато бував вдома ввечері, вночі та у вихідні, бо він працював. Зранку він одягав спеціальний одяг, бронежилет і їхав туди, куди не пускають звичайних цивільних. Тато контролював газ . Газ мав бігти по трубах так, як і до війни. Але ворог обстрілював все, що стосується електрики, нафти, газу. Ворог хотів залишити без газу українські населені пункти. Тому татові доводилося ремонтувати об'єкти , за які він був відповідальним.
На жаль, тато не любив тварин, хоча і не ображав їх. Він любив плюшевих ведмедиків і ялинки. Тому в квартирі була ціла колекція ведмедів, а біля татового гаража - алея карпатських смерек. А ще тато любив Дениса, і вже думав над тим, що може зробити у випадку, якщо нечестивці залишать країну без електрики у Різдво.
Тварини ж не знали про татові наміри, вони взагалі не знали про існування таких речей, як акумулятор та генератор. Вони виношували свої, тільки їм відомі плани.
Одного морозного ранку мама зварила собі каву і з філіжанкою в руках вийшла на балкон, де стояла ялина. Ялина тим часом спілкувалася із своїми сибірськими родичами по спеціальній мережі , якою пов'язані між собою всі дерева. Це схоже на наші телефони за своєю суттю. На відміну від людей, які з початком великої війни припинили спілкування з родичами із країни-агресора, рослини і тварини залюбки спілкувались між собою, підтримували один одного, не ділили себе на види і дуже страждали від того, що відбувалося в світі людей. Цього ранку сибірські родичі повідомили нашій ялині, що керівництво країни ЗЛА вже розпорядилося обстріляти місто Х напередодні Різдва, пошкодити підстанції, щоби в жодній українській сім'ї не засяяла різдвяна ялиночка, щоби люди не відчули свята, а діти плакали.
Ялина вже закінчувала розмову з родичами, коли зрозуміла, що біля неї стоїть мама і все чує. Рослина звикла до того, що люди не розуміють мову дерев, тому продовжувала розмову навіть тоді, коли біля неї з'явилася мама з кавою. Ялина зовсім забула, що мама - не проста людина. Мама Ярини, Євгена та Дениса зналася на лікуванні рослинами. Вона сама збирала лікарські трави, робила цілющі настоянки та відвари. Під час збирання вона розмовляла з травами, бо знала їх мову. Коли до ялини дійшло, що її чули і розуміли, було вже пізно. Мама повернулася в квартиру, сіла на край ліжка, важко зітхнула і сумно схилила голову. В голові бігали різні тривожні думки, а біля мами вже зібралися домашні улюбленці, бо відчули її настрій і прийшли підтримати та з'ясувати, що трапилось.
Того ж дня вся хутряно-панцирна чотирилапа компанія зібралася на нараду.
Шотландські та британські коти вирішили терміново звернутися до родичів у Великобританію, розповісти їм, скільки сил витратила колись сім'я на збереження і покращення породи, і як Дениско допомагав вирощувати кошенят. Муся запропонувала зв'язатися із дітьми та онуками, що роз'їхались по всьому світу і довести до їх відома, що відбувається в колишньому розпліднику. Її діти та онуки живуть в Америці, в Європі, в Азії. Вони всі добре пам'ятають Євгена і Дениска - може, чимось допоможуть. Писати листа на котячій мові погодився найстаріший шотландський кіт - Гарс, якого прихистили в цій сім'ї, коли його старенькі господарі тікали від обстрілів. Він ще остаточно не прийшов до тями після стресу, не вилікував свою нервову систему, але вже пригадав букви котячої мови. Віднести листа до поштової скриньки попросили мопса Мишку, бо тільки вона мала змогу виходити на вулицю. До того ж, вона завжди ходила з мамою на пошту. Мишка написала і свого листа до мопсячих родичів у Китай. Там вона розповіла, як їй пощастило потрапити до Євгена і Дениса. Що якби не ця сім'я, то була б вона вже з важкою інвалідністю , бо народилася з хворою лапкою, а завдяки цим людям, після операції, вона зовсім здорова. Вона розповіла, як любить гратися з Дениском у гру "Вухо" , як хлопчик гуляє з нею, коли мама не може, як він турбується, щоб в її мисці завжди була свіжа водичка. Черепаха Писанка звернулася до сестер і братів у сонячну Іспанію, скаржилася, що мерзне, і розповідала, скількома її родичами опікувався Дениско, скільком зміг допомогти. Писанка була красивою, але вже немолодою черепахою. Іноді вона робила і говорила дивні речі. Мабуть, через старість. Ось і тепер вона просила близьких надіслати шматочок сонця з рідного краю.
Через кілька днів потому, як листи були надіслані, Дениско з мамою стали майже кожного дня отримувати дивні посилки. На всіх коробках було написано: "Не розкривати до вечора 24 грудня". Коробки закритими складали під ялинкою, доки ними не заповнився майже весь балкон. 24 грудня, щойно стало темніти , Дениско з ножицями в руках радісно накинувся на подарунки з усього світу. Спочатку здавалося, що то були звичайні різдвяні гостинці - теплі святкові шкарпетки, шапочки, шалики, капці, светрики та худі, консерви для святкових салатів, цукерки, шоколад, німецький штолен та іспанський хамон, шоколадні Санта Клауси, ялинкові прикраси. Але в кожній коробці була ще одна маленька коробочка. В ній - ялинкова іграшка у формі або сонечка, або сердечка. Всі відправники посилок наче змовилися надіслати ялинкові іграшки лише двох видів. Дениско швиденько розвісив всі сонечка та сердечка на ялинці. А тут і тато відчинив двері - прийшов з роботи.
- Тато, дивись, як ми прикрасили ялинку, - звернувся син до батька , зустрічаючи його у дверей.
- Добре, зараз подивлюся, - відповів тато. Він щось діставав із сумки, але ніхто не звернув уваги, що саме. Всі звикли, що тато часто приносить додому ремонтувати якісь залізяки.
Коли Дениско, а з ним Євгенко, мама і тато підійшли до вікна, у яке зазирала ялиночка, всі остовпіли - на ялинці світились вогники. Не може бути! Як? Ялинка світиться у знеструмленому районі міста! Це здавалось дивом. Але раптом Євген через щось перечепився. Всі кинулися йому допомагати і побачили, що його нога зачепила великий акумулятор, який тато приніс з роботи. Всі разом втратили настрій. Відчуття дива як і не було. А так хотілося вірити в казку, в щось добре і справді різдвяне.
- Заждіть, - промовив тато. - Ви рано засмутились. Дивіться.
І тато зняв дроти з акумулятора.
- А тепер дивіться самі. Я тут майже ні при чому. Це все ви.
І Дениско з Євгеном, а разом з ними і мама, побачили, що ялинка продовжує сяяти, але вдвічі менш яскраво. Світиться без акумулятора! Діти підійшли ближче і побачили, що сяйво випромінює кожна іграшка, кожне сонечко і кожне сердечко. І це було найсправжнісіньке різдвяне диво! Діти раділи. Тварини задоволено переглянулись.
