Операція

 Цікаво спостерігати за власними реакціями і аналізувати їх. Поки ти під наркозом в операційній, я, попросивши свт.Луку Кримського про допомогу, спостерігаю себе наче з боку. 

Життя в один момент немов розділилося на дві паралельні реальності. Перша - коли ти після операції благополучно приходиш до тями, і у нас починається довгий важкий процес одужання та реабілітації. Друга - коли операція пройшла невдало, і ти не приходиш до тями. Це той варіант, про який не хочеться думати. Він лякає, про це не хочеться писати. Але ж ця альтернатива реальність існує. Тому я прокручую в голові і її. Так працює моя психіка. Може, це для того, щоб легше було прийняти цю реальність, якщо вона трапиться. А, може, для того, щоб вона не трапилася. Бо колись на курсі суфійської медицини мене навчали, що можна прожити небажане, найгірше у медитативному стані, і воно вже не трапиться, бо не буде зберігатися у нашій голові як страх. А, може, я це роблю для того, щоби не винуватити себе за те, що щось тобі не сказала, поки ти мене чув. І тому, коли ти вже сидів такий, як на цьому фото, готовий до операції, я обіймала тебе , цілувала і казала, що люблю тебе ♥️. Я сказала, що ти найкраще, що було у моєму житті до цього моменту. І я сподіваюся, що ти у моєму житті будеш і далі. Можливо, твої сестра та брат колись прочитають це і образяться на матір. Прикро, але дуже не рекомендую ображатися. Мама любить всіх своїх дітей. Але любов до особливої дитини - вона особлива. Вона приносить як найбільший біль, так і найбільшу радість. Вона не більша за любов до інших дітей, вона просто емоційніша, яскравіша. І щоби зрозуміти це та не образитися, треба хіба що мати своїх дітей з особливостями розвитку. Але, звісно, я не бажаю цього своїм здоровим дітям. І сподіваюся на їх розуміння.

І сподіваюся, що за декілька годин ти розплющиш очі.