Навмисне написала такий заголовок. Наче маленька перемога, але ж вона така величезна: Євген зміг пройти з кімнати у кухню за допомогою ходунків. Спочатку він їх просто боявся. Потім боявся встати у весь зріст, і я вигадала гру, де ціллю був наш з ним поцілунок. Заради цього він витягувався у повний зріст в останню мить, цілував мене, а потім знову сідав на ліжко, знесилений. Для цієї гри використали віршик, який я теж сама написала. А перед цим - масаж ніг в електромасажері та вправа у тренажері.
І ось після поцілунку я запропонувала трохи посунути ходунки і стрибнути на одній нозі вперед. Доволі швидко Женя зкумекав, що треба робити.
Сьогоднішній день ставлю поряд з найщасливішими днями мого життя. Пам'ятаю, як донечка після року реабілітації забула про біль у коліні і зігнула його нарешті. Стала рухатись, як всі діти. Це було на занятті з хореографії. І це був один з моїх найщасливіших днів. Сьогоднішній день схожий на той. Яка ж я буду щаслива, коли Женя зможе ходити двома ногами!
Взагалі, я дуже щаслива людина!
Фото з лікарні. Тоді Женя ще боявся ходунків.
