Час збирати плоди своїх трудів

 Євген  давно не грав, давно не малював, але все, чим ми займалися колись, сформувало з нього ту людину, яким він є зараз. Наприкінці 2022 реалізувався мій страшний сон. У мене завжди аж серце , здається, зупинялось, коли думала про те, що колись сину все ж таки прийдеться лягти під загальний наркоз із стоматологічними проблемами. Лякало все це страшенно. І раптом там, в 4-й лікарні, я почула від лікаря таке: "Він у вас такий гарний хлопець! Я прямо здивована, бо бачила багато різних. Таке враження, що з ним все життя займалися " Я усміхнулася і погодилася. Так, все життя займалися. Мабуть, не марно. І хоч останнім часом на Євгена зовсім немає ресурсу , вся попередня робота, скоріш за все, зробила свою справу. Зусилля щодо виховання та навчання власних дітей ніколи не бувають марними. Іноді це розумієш не одразу, а от, як я - 19 років вже сину. Чому так мало людей казало мені, що він гарний хлопчик? Я б тоді змогла зробити для нього набагато більше, бо добрі слова надихають. І наостанок. Якщо мене читають мами таких же особливих хлопців та дівчат, рада повідомити, що наша харківська 4 лікарня 20 років тому (як я її запам'ятала) і зараз - то як різні планети. І умови , і ставлення, і фінансові питання. Я наче в казці побувала. В щелепно-лицевому відділенні чарівна лікарка-анестезіолог Ольга Іванівна і чудова лікарка-хірург Світлана Миколаївна. Не бійтеся потрапляти у лікарню. І вірте в своїх дітей.